Для Coco: любов в образі собаки
Автор: Fernando Santos
Читати цією мовою: Українська Português
Вибачте, що я пишу не так часто, як, на мою думку, мав би. Чесно кажучи, я не знаю, скільки людей читають цей блог і чи прочитає хтось колись цей допис. Але я вірю у Всесвіт і вірю, що слова мають силу.
Я зрозумів це ще малим, коли намагався списувати в школі. Я задумав робити шпаргалки, щоб підглядати в них на контрольних, але врешті вивчив усе, просто записуючи. Зараз я намагаюся зробити те саме.
Пишучи, я хочу дістатися до краю Всесвіту. Я хочу писати про вдячність, любов і розбите серце. Я сподіваюся, що, доки існує інтернет, люди в майбутньому зможуть прочитати це й дізнатися про силу, про істоту, про любов в образі собаки: мою маленьку Coco.
Ми з моїм партнером Paul почали писати цей допис, коли Coco вперше діагностували пухлину мозку, незадовго до її сьомого дня народження. Тоді наші серця розбивалися на тисячу шматочків, але ми хотіли поділитися її історією та її фотографіями зі світом, щоб її ніколи не забули.
Завершуємо ми його зараз, коли нам довелося попрощатися.
Наша маленька зграйка
У нас троє французьких бульдогів.
Ми взяли Coco додому, щоб складати компанію нашому першому хлопчикові, Rocco. Вона була на рік молодша за нього, і вони майже одразу стали нерозлучні. Вони обоє допомогли нам пережити локдаун, а згодом ми переїхали з Лондона до Вортінга, щоб у них разом був справжній дім із садом.
Коли Coco було чотири роки, ми дозволили їй і Rocco парування. У її маленькому животику було вісім цуценят. На жаль, для неї це було забагато. Вона народила сама, але вижило лише одне цуценя. Ми назвали її Halo.
Rocco, Coco й Halo стали згуртованою маленькою зграйкою. Щовечора Coco гралася з донькою в перетягування. Вона охороняла нас з абсолютною відданістю. Coco була зіницею ока для нас обох, але з Paul у неї був ще особливіший зв'язок—він жартував, що я її тато, а він — її мама. Щойно Paul гукав: «Іди до мами», вона прибігала, хоч би де була і хоч би що робила.
Coco, Rocco й Halo навіть вели нас до вівтаря в день нашого весілля. Для такої нагоди Coco вдягла чудову маленьку сукенку. За ці роки в неї було кілька особливих вбрань, зокрема маленький костюм Санти на Різдво.
Вона любила лежати на спині, поклавши голову Paul на груди, поки він цілував її й чухав їй животик—я часто теж долучався, а якщо ні, вона кидала на мене жахливий погляд або просто дивилася на мене й махала лапкою. Щойно ми зупинялися, вона трусила в повітрі однією лапкою, вимагаючи ще. Її улюбленими ласощами були курка й риба просто з барбекю. Вона любила грітися на ранковому сонці й любила лякати листоношу до смерті. Її найулюбленішим гріхом було роздирати пошту.
Вона була така прив'язана до нас, що застрибувала мені на коліна, коли я працював, тож я облаштував собаче ліжечко біля клавіатури—а потім з'явилися ще й сходинки, щоб усі троє французиків могли «працювати» поруч зі мною. Coco обов'язково потрібне було найкраще місце, і на серйозних зустрічах, поза кадром, мені часто було важко зосередитися, бо вона ворушила лапками, вимагаючи уваги й почухати животик.
Coco була шалено віддана. Досліджувати світ її ніколи особливо не тягнуло; вона значно більше любила лишатися вдома, тісно пригорнувшись до нас.
У ліжку вона спала просто біля наших голів. Це було її місце.
День, коли все змінилося
17 липня починалося як сонячна п'ятниця. Літо у Великій Британії видалося спекотним, але того дня було свіжіше, близько 20 градусів. Оскільки Coco була французьким бульдогом—породою, відомою проблемами з диханням і терморегуляцією,—ми завжди дуже обережно виводили її на прогулянку в теплу погоду. І перш ніж хтось нас засудить: ми живемо у великому будинку з великим садом, і всі наші собаки можуть вийти надвір, коли захочуть, через собачі дверцята.
Пізніше по обіді, коли стало прохолодніше, ми взяли її до місцевого пабу. Вона була в чудовому настрої й така радісна на зворотному шляху. А потім без жодного попередження впала, і на тротуарі в неї почався напад судом.
Вмить моє життя й життя мого партнера Paul перевернулися догори дриґом.
Ми одразу повезли її до ветеринара. Спершу подумали, що в неї тепловий удар, хоча нам це здавалося малоймовірним, бо не було аж так спекотно. На вихідних вона здебільшого була такою, як завжди, хоча ми помітили, що вона трохи втрачає рухливість правих лапок.
У неділю ввечері, під час фіналу чемпіонату світу, у неї знову почався напад. Halo, її донька, має епілепсію, тож ми дали Coco екстрені ліки від судом і знову повезли її до клініки. Так почалося довге випробування: аналізи крові, прийоми й тривога. Я навіть облаштував маленький робочий стіл у вітальні, щоб працювати просто біля неї, бо саме там вона почувалася найбезпечніше й найзатишніше.
Coco й далі поводилася, як завжди, але проблеми з рухливістю ставали дедалі гіршими. Одного вечора я помітив, що вона не рухається як слід і має переляканий вигляд, просто намагаючись підвестися. Чекаючи направлення на МРТ, ми знову терміново повезли її до ветеринара й опинилися на екстреному прийомі у Ветеринарній лікарні Кембриджського університету.
Саме там ми отримали страшну звістку. У Coco була агресивна пухлина мозку — гліома.
Неврологи сказали нам, що вилікувати її неможливо. Навіть із такими передовими методами, як променева терапія чи хіміотерапія, найкращий прогноз давав лише тижні, а може, кілька місяців.
Боротьба за Coco
Відтоді ми робили все, що було в наших силах, щоб дати Coco найкраще можливе життя. Ми дослідили кожне доступне лікування й вирішили спробувати хіміотерапію, щойно ветеринарні направлення буде оформлено.
Попри всі негаразди, вона лишалася точнісінько тією самою собакою, хоча пухлина займала приблизно 20 відсотків її мозку. Вона трималася в чудовому настрої. Вона й далі гарчала на доньку, охороняла свої улюблені місця, шалено нас любила й лишалася відданою нашій родині.
День народження Coco мав бути 15 серпня. Знаючи, що прогноз короткий, ми влаштували їй завчасне свято 1 серпня. Друзі й родина з'їхалися звідусіль, щоб її побачити, і вона була неймовірна. Дивлячись на неї того дня, ніхто б і не здогадався, що вона живе з такою важкою хворобою.
Вихідні були ясні й сонячні. На коротку, сповнену надії мить ми щиро повірили, що протизапальне лікування діє і що вона перемагає всупереч усьому.
Прощання
Минулий понеділок був ще одним добрим днем. Coco показувала справжні, втішні ознаки покращення. Але того вечора, якраз перед сном, у неї знову почалися напади.
Навіть після того, як ми дали їй дві повні дози екстрених ліків, напади не припинялися. Ми бачили, як тяжко це вражає її мозок. Вона мала розгублений, дезорієнтований вигляд і безперервно кружляла вліво.
Опівночі ми терміново повезли її до чергового ветеринара. Після ретельного огляду ветеринар лагідно пояснив, що пухлина тепер незворотно впливає на якість її життя й базові функції мозку. Ми ухвалили болісне рішення відпустити її, щоб уберегти від страждань і безперервних нападів.
Ми востаннє попрощалися з нашою дівчинкою.
Тепер вона спочиває з миром у глибині нашого саду, просто поруч із цуценятами, яких втратила багато років тому, коли Halo єдина вижила.
Якою Coco була насправді
Я не хочу, щоб Coco пам'ятали лише через те, що вона пішла від нас трохи не дочекавшись свого сьомого дня народження. Це був лише короткий збій у самому кінці життя, сповненого радості й пригод. Вона любила бути з нами. Її очі були такі виразні, такі ясні—вона корчила стільки мордочок. Вона ненавиділа ходити по гальковим пляжам і відмовлялася користуватися собачими дверцятами, тож нам доводилося відчиняти двері для Королеви Coco щоразу, коли їй не хотілося ними користуватися. Вона ніде не пісяла, якщо там не було трави. Її улюбленою іграшкою було біле кільце, яке вона гризла й гризла, а потім ще й маленьке зелене. Біле кільце ми знайшли випадково, і вона так його полюбила, що ми купили ще два — про всяк випадок, якщо воно колись загубиться.
Я хочу, щоб кожен, хто це читає, знав про любов без меж—вона просила її й дарувала нам, а ми радо дарували її у відповідь.
Coco була особливою істотою. Вона була духом, душею, сутністю й енергією, що прийшла в наше життя, щоб благословити нас сімома незабутніми роками. Вона була безстрашною захисницею, відданою й люблячою. Не промовивши жодного слова, вона навчила нас, що насправді означає любов без меж.
Вона змінила весь наш світ на краще. Увесь наш дім і двоє інших наших французиків цілком оберталися навколо неї. Ми називали її Королевою Coco. Але для мене вона завжди була моєю Titinininha—португальське прізвисько з моєї рідної мови, яке вона отримала, бо замолоду була такою крихітною.
Нам так пощастило, для нас було такою честю ділити з нею життя. Вона завжди першою зустрічала нас уранці, завжди чекала біля дверей, коли Paul чи я виходили, і завжди першою підскакувала, з повним запалом беручись за будь-що. Вона цілком обкрутила нас довкола своїх маленьких лапок. У нашому домі ходив жарт, що це дім Coco, а вона просто люб'язно дозволяє нам у ньому жити.
Вона була маминою й татовою дівчинкою.
У нас навіть була улюблена історія про неї. Ми казали, що під сходами, у своєму маленькому будиночку, Coco мала таємну диспетчерську, звідки керувала світом. Щоразу, коли щось змушувало нас із Paul лишитися вдома—зламана машина, страйк чи негода,—ми переглядалися й казали: «Coco знову керує подіями». Ми жартували, що вона влаштовувала збої у світі лише для того, щоб ми лишалися вдома з нею.
Це була сповнена любові історія, яку ми розповідали самі собі, але частина мене досі думає: а раптом це правда.
Побічна дія любові
Кажуть, єдина вада собак у тому, що їхнє життя коротше за наше. Coco була з нами сім років нашого життя, але величезна втіха — знати, що ми були поруч усе її життя. Від дня, коли ми зустріли її на вокзалі Паддінгтон, і до останнього подиху вона знала, що її люблять понад усі слова. В останні миті ми шепотіли їй, як сильно її любили й любитимемо завжди.
Присягаюся, я досі відчуваю її енергію й присутність у всьому нашому домі. Життя втратило частку своєї магії.
Кажуть, що горе й розбите серце — це просто побічна дія глибокої любові. Біль, який ми зараз несемо, відображає величезну любов, що була між нами й нею. Іноді важко дихати. Я знаю, що з часом рани гояться, але загоєні рани — це все одно шрами. Ми втратили одну з опор нашого родинного життя, і без неї вже ніщо не буде таким, як раніше.
І водночас я так глибоко щасливий і вдячний за дар її життя. Яка ж це була честь, що ти обрала нас, Coco.
Моя Tetena, я сподіваюся, ми зустрічатимемося знову й знову в кожному житті. Я жартував, що в наших попередніх життях ми з Paul були собаками, а ти — нашою людською опікункою. Було б так прекрасно колись знову прийняти тебе — вже як нашу людську доньку.
Дякуємо тобі від самого дна наших сердець і душ. Я знаю, що одного дня ми знову зустрінемося там, де вже немає фізичних обмежень, і зможемо гратися разом як одна енергія. Ти навіки в наших серцях, і я обіцяю згадувати тебе кожного дня до кінця нашого життя. Я знаю, що одного дня ми знову будемо разом, будемо чухати тобі животик і більше ніколи не розлучимося. А ще я знаю, що ти й досі майже весь час із нами і будеш із нами навіки-віків.
Мої в'язані речі для Coco
Ось кілька особливих в'язаних речей, які я зробив для Coco. Справжній Gigante Knit для неї я так і не встиг зробити через масштаб, але, створюючи для неї ці маленькі речі, я дуже багато дізнався про ремесло.
Світла пам'ять
Якщо історія Coco зворушила твоє серце, я був би глибоко вдячний, якби ти зробив невелику пожертву для Wadars — нашої місцевої благодійної організації з порятунку тварин тут, у Вортінгу.
Щиро дякую, що прочитали. Якщо ви втратили улюбленця або зараз переживаєте горе, будь ласка, пишіть мені напряму на fernando@giganteknits.com.
Якщо, читаючи це, ви можете присвятити тиху думку моїй дівчинці, будь ласка, попросіть, щоб її енергія лишалася поруч із її мамою й татом.
Благослови вас усіх Бог.
І хай Бог благословить нашу маленьку Королеву Coco навіки й назавжди ❤️
Мама й тато любили тебе так,
Що словами не скажеш ніяк.
Королевою дому була ти завжди,
Скарбом у наших серцях — назавжди.
У кожнім житті — це правда, так є:
Ми завжди знайдемо дорогу до тебе.
Coco — Her Life: фільм
Три години й шість хвилин — кожна фотографія й кожне відео, що в нас є з нею, по порядку, від ночі, коли вона з'явилася вдома, до її останнього кадру, а наприкінці — присвята. Тепер він живе тут — для всіх, хто її любив. Розділи допоможуть одразу перейти до потрібної миті.
Читати далі
The Sovereign: кардиган, який я зробив у свій найважчий рік, — тепер безкоштовно
Перший кардиган, який я зробив, зв'язаний за рік лікарняних палат і трьох операцій, — і річ, з якої почалася Gigante Knits.
Читати далі →
